Игрок 8681·Рекомендует·30 ч в игре

first of all I didn't played the first part. The Sinking City 2 is the most Survival Horror surprise game this year If you want a game like Resident Evil. I highly recommend it. the story is interesting. its one of the best Resident Evil/Silent Hill mix I have ever played. the game is always very exciting also every new room you explore.. its so exciting you can´t stop playing , you always want to know what happens next. I love the crafting/upgrades system. exploring, puzzles everything makes so much fun. there are some scary moments. often also darkness rooms which makes the game even more exciting. the combats are good. the graphic of the game feels real on max settings + 4K. the surroundings and places are very beautiful. music and sound overall is very good. the control is made very simple for mouse and keyboard and also very good. the price of this game is good. I had one crash in 5 hours which is still alright. there is unfortunatelly no german language, only subtitles which is a bit annoying. many thanks Frogwares for this awesome game. overall a 9/10.

Игрок 4217·Не рекомендует·15 ч в игре

UPDATE: Currently got banned on Sinking City 2 forum for criticism. I was a fan of the original Sinking City and supported this one on Kickstarter. My experience so far: + Architecture is nice. Environment design looks great. + Map is marking important objects and uncleared rooms. - Completely different from Sinking City 1. It's unclear why the game is even called Sinking City since you barely get to explore it, you mostly stay indoors. - Extremely clunky combat and bullet-spongy enemies. I always hated combat in Sinking City 1 and they made it even worse. It's so bad, that it makes me miss The Callisto Protocol. - No dismembering. You can't even damage enemies that pretend to be dead unless they are triggered by the script. - Unlike original game with its psychological horror, this one mainly relies on jump scares. - Investigations dumbed down and made optional. No detective work. - Small inventory, too much backtracking. Upgrades do not help. - Extremely linear levels. Lots of arena-like encounters. - Skills are mostly useless and maximum four can be equipped at the same time. So you waste points to open skills but they give you nothing unless you waste points to open slots for them. And even then you can only equip 4 out of 16. - Weapon upgrades are mostly useless. - Doors automatically close if you move one meter away from them. - One of the chapters has unkillable monster that you need to run, hide or waste bullets on. Ruins exploration aspect. P.S. It's interesting how many game developers try to mindlessly emulate Resident Evil or Dead Space without basic understanding what made those games great.

Игрок 4658·Рекомендует·25 ч в игре

J'ai tout autant aimé celui-ci que le premier même s'ils sont totalement différents niveau gameplay . Le premier était plus orienté jeu d'aventure en monde ouvert, alors que le second est linéaire et plus difficile niveau action . Je comprends parfaitement du coup que certains soit déçus devant ce tournant manifeste dans la série mais si vous aimez HP Lovecraft et le gameplay des "Resident Evil", le jeu est fait pour vous . D'autre part, on peut quand même régler le niveau de difficulté des combats et des enquêtes . Un tout petit bémol : ils auraient pu perfectionner les yeux du personnage jouable car on ne peut pas dire qu'ils transpirent l'intelligence ...

Игрок 1342·Рекомендует·24 ч в игре

I know, you know, we all know -- this is basically a Resident Evil game with a Lovecraftian paint job. But here's the thing: that's why I enjoyed it so much. I never played the first game; I'm not going to hold the sequel up to it and find it lacking. I can understand why those who loved the first game might not enjoy the second, since it apparently differs quite a lot. But for me, the survival horror and Resident Evil vibes are exactly what drew me in. The game has everything I love from survival horror games: exploration, item gathering, light puzzle solving, finding lore and notes, inventory management, creepy vibes. There's so much satisfaction in watching the room colors turn from red to blue when you've cleared all the loot and lore. It's dark and moody and full of well designed, atmospheric locations. The visuals were seriously fantastic. The locations were also quite big and involved, so if you’re like me and you’re super nosy and want to look in every nook and cranny, it could take awhile. Taking out cut scenes and idling, my playthrough clocked in at 14 hours. It can absolutely be done faster, but I enjoyed taking my time and wandering around and snooping. Given the nature of the game, there’s a lot of backtracking as you discover new items, but I felt like the flow of the levels still made sense and were laid out well. The enemies are interesting (even though, for all intents and purposes, they’re mostly just zombies). They can take a lot of damage, and ammo is limited, so it’s often in your best interests to dodge and evade. Something I didn’t like: the melee often felt clunky and ineffective. The stomping was fine (even if Calvin takes 3-5 business days to stomp, at least it felt like it was doing a good bit of damage). But hitting or swinging a weapon at enemies didn’t feel like it did much, and sometimes it didn’t seem to register a strike I felt it should have. I also found the Talents system lacking. I like that it exists and I like the concept, but I felt like most of the unlockable bonuses didn’t offer anything that excited me. You also don’t earn that many points per playthrough. There’s an achievement for unlocking all Talents, which will take at least two playthroughs; probably more if you’re spending points unlocking additional slots for Talents as well. Overall I felt like I was only doing the Talents for the sake of the achievement, and not because I was actually invested in them. Also, the preorder bonus weapons become obsolete very quickly since you cannot equip upgradeable parts to them. This is a small complaint, but I’m kind of disappointed I didn’t get more mileage out of them. I think I was picturing weapons skins instead of entirely separate weapons.

Игрок 7737·Не рекомендует·12 ч в игре

This is honestly the biggest disappointment I've had in terms of gaming in a very long while. The original Sinking City filled a niche that was its own. It had a genuine sense of a lived-in world that was ravaged by an Eldritch event. You got to explore and investigate and it was more about setting a mood and tone more than it was focused on combat. It had its shortcomings, but it was charming and large enough that I played through it twice despite knowing all the mysteries. This trades all of that in for a very bland, linear, lukewarm Resident Evil 2 and 4 inspired game like 90% of survival-horror offerings out there. Charles Reed felt like he fit the tone, setting and story. Calvin Rafferty feels like a hollow character by comparison that comes across like an Indiana Jones wannabe more than anything else and it makes the entire tone feel incredibly off. I feel like if we had more time with both Calvin and Faye, it would feel better because it would build a sense of familiarity with them or something; but as it stands, the game's story is far more...lighthearted and almost sanitized compared to the first Sinking City. The game has essentially been stripped of all of its own identity and what made it great to begin with and replaced with whatever they thought would work. This should have been some kind of Sinking City sidestory, but absolutely not the sequel to the main game. I cannot rightfully reccomend this game to anyone. It's not a very good Sinking City game and it's not a very good Resident Evil clone. Save your money.

Игрок 5408·Не рекомендует·11 ч в игре

I would describe this as a solid Resident Evil clone with nice audio and graphics but only average gameplay and story. Unfortunately I can't recommend it, mainly for the following reasons: - Misleading title: If you come here for a sequel to The Sinking City this is not it. It is a different genre and most things that were amazing about the first game are just completely gone here. Should've been a spinoff not a sequel. - Price: It is to expensive for what it is. This game is about 10h of content for 50€ with nothing that is really "outstanding" compared to other games. There are plenty of games offering way more playtime and better gameplay for way less money. Better wait until it's on sale. - Day 1 DLC: As explained above the game is really short for its price. Having a day 1 content DLC with new area and weapon is making this even worse. I don't see any reason for this DLC not being part of the base game. The gameplay itself is entertaining but there are also plenty of flaws: - Melee is janky; enemies often hit back even when it feels like they are stunned and there aren't even any melee weapons. - Range combat is focused on hitting weakpoints that slowly spawn and re-spawn on enemies which becomes boring quickly. New weapons oftentimes feel underwhelming; for example on hard there are enemies that require 2 shotgun shots, but could also be killed by 2 pistol shots (or maybe 1 additional melee attack). Also, as in many games, submachine gun mostly feels inefficient and like a waste of ammo. - Puzzles: There is no investigation similar to the first games. Puzzles are very straightforward (on high puzzle difficulty): Look for notes marked as puzzle relevant and combine them to groups (mostly 3 pieces). Then, with basic text understanding, the solution will be obvious by reading the notes. Nothing to really think about or investigate. - Talents: You get talent points by combining puzzle hints to their respective groups and sometimes as puzzle or progression reward. Overall talents are mostly situational and low impact. There are not many interesting choices and you are very limited in the amount of active talents. The ones most useful are very boring like craft more ammo or heal more with healing items. In terms of immersion the game was fine. I enjoyed the atmosphere in terms of audio and visuals. The story was okay, it was interesting but failed to really make me care about the characters. It feels like the lack of choices and player freedom makes you the watcher of someone elses story, similar to watching a movie. In addition the horror aspects felt rather mild, the game didn't really feel scary at any point. The Sinking City itself isn't even a central part of the story. When the game starts the city is pretty much gone already, with almost no population left and how it got to this point doesn't really matter. So it's more like a Sunken Ruin than a Sinking City.

Игрок 4802·Рекомендует·19 ч в игре

Atmosphere is arguably the game's biggest strength. The flooded 1920s version of Arkham is grimy, oppressive and beautifully grotesque. Frogwares makes excellent use of the Lovecraftian setting: abandoned buildings, drowned streets, occult rituals and creatures that look like they escaped from a particularly unpleasant nightmare. The atmosphere isn't just visual. Sound design, darkness and limited resources constantly create tension. Combat is considerably more important than in the first game. Weapons have weight, ammunition is limited and enemies can be dangerous enough that simply shooting everything isn't always the best solution. The game introduces tougher creatures such as the Slither, which can manipulate corpses and force you to think about encounters rather than simply emptying your magazine. The sequel adopts a much tighter, semi-linear structure. Instead of wandering through a huge open world, you explore interconnected horror environments with shortcuts, locked areas, secrets and optional investigations. This is a very good decision. The original The Sinking City sometimes suffered from an open world that felt too empty for its investigative mechanics. The Sinking City 2 concentrates its design instead of spreading it thin. Powered by Unreal Engine 5, The Sinking City 2 looks substantially more modern than its predecessor. Arkham has a convincing combination of period architecture, decay and supernatural corruption. The creature design is particularly strong. Frogwares has made a smart choice by abandoning the sprawling open-world structure and focusing on compact, atmospheric survival horror. It's essentially Lovecraft meets Resident Evil, but importantly, it doesn't completely abandon the investigative identity of The Sinking City. The result is considerably more focused and polished than its predecessor. 8.5/10 DISASTER | BAD | MEDIOCRE | OKAY | GOOD | GREAT |AMAZING| MASTERPIECE Reviewed on: Win11 Home 64-bit, Intel i5-11600K, NVIDIA GeForce RTX 5060 Ti 16GB PRIME, 32GB DDR4-3600 RAM, 2 x Kingston NV1 1TB M.2 NVMe SSD, Internet Broadband 1000/1000 Mbit If you like this review, then please consider giving it a thumbs up. I've also reviewed other games that you might find interesting. If so please follow Top of the Chart.

Игрок 9514·Рекомендует·21 ч в игре

На The Sinking City 2 я чекав без особливого ентузіазму. Перша частина мала чудову атмосферу, цікаві детективні механіки та справді незвичний світ, але водночас страждала від технічних проблем, посередніх перестрілок і загальної бюджетності. Тому, коли Frogwares оголосила, що продовження стане повноцінним survival horror, який явно надихається сучасними ремейками Resident Evil, у мене виникло логічне запитання: а чи вистачить студії досвіду та ресурсів, щоб усе це нормально реалізувати? І ось теперь, після двох повноцінних проходжень, я з упевненістю можу сказати: The Sinking City 2 стала для мене одним із найприємніших сюрпризів року. Це дуже впізнаваний закос під ремейки Resident Evil, який навіть не намагається приховувати свої джерела натхнення. Але Frogwares не просто скопіювала знайому формулу. Студія перенесла її у власний лавкрафтівський світ, наповнила детективними елементами, божевіллям, затопленими вулицями Аркгема та створіннями, на яких краще зайвий раз не дивитися. Незважаючи на двійку у назві, історія не потребує знайомства з першою грою. Перед нами самостійна пригода, що розгортається в Аркгемі 1920-х років. Місто переживає катастрофічну повінь, його вулиці поступово поглинає вода, а разом із нею з глибин піднімається дещо значно страшніше. Головний герой змушений бігати ним заради порятунку коханої, чия душа після невдалого ритуалу опинилася у Світі снів, тоді як її тіло потрапило до рук невідомих сил. На перший погляд це досить проста й навіть дещо шаблонна історія про чоловіка, готового пройти крізь пекло заради дорогої йому людини. Але поступово сюжет починає ставити значно неприємніші запитання. Наскільки далеко можна зайти заради кохання? Чи має одна людина право приректи на смерть багатьох інших, якщо на кону стоїть життя того, кого вона любить? І чи справді герой бореться за кохану, а не за власне небажання прийняти втрату? Я в іграх найбільше кайфую від сюжетів. Від історій, про які хочеться думати і які хочеться аналізувати після проходження. І місцева історія якраз такою і є. У геймплейному плані The Sinking City 2 - це практично любовний лист ремейкам Resident Evil. Тут є безпечні кімнати, постійний дефіцит патронів, поступове відкриття коротких шляхів, загадки, замкнені двері й постійне повернення до вже знайомих місць із новими ключами та інструментами. Формула давно відома, але працює вона чудово. Особливо мені сподобався менеджмент інвентарю. Вільного місця постійно не вистачає. Доводиться думати, скільки взяти набоїв, чи потрібна зараз аптечка, чи варто залишити трохи простору для ресурсів і предметів, які можуть трапитися попереду. Іноді повертаєшся до сховища лише для того, щоб перекласти кілька речей, а через десять хвилин розумієш, що залишив саме той предмет, який зараз знадобився. Це може дратувати, але саме таке приємне роздратування і має викликати хороша гра цього жанру. Загадки стали однією з найсильніших складових гри. Частина з них побудована навколо уважного дослідження локацій та пошуку предметів, а інші потребують розшифровувати підказки, зіставляти факти й повертатися до кімнат, повз які ти вже проходив. Гра не веде за руку, але й не змушує навмання перебирати всі можливі комбінації. Більшість рішень здаються логічними, а момент, коли розрізнені шматочки нарешті складаються докупи, дарує справжнє задоволення. Ну а великі локації, наповнені загадками досхочу, дуже тішать. Чого тільки вартує місцева лікарня, у яку я провалився з головою на декілька годин. Також я відмічу, що на кожній з локацій, окрім сюжетних головоломок, є щ й не обов’язкові. І розгадувати їх одне задоволення. Бойова система не намагається перетворити гру на динамічний шутер. Герой рухається доволі важко, перезарядка займає багато часу, а кожен промах буквально відчувається через обмежену кількість боєприпасів. У ворогів є слабкі місця, однак навіть із цим убивати всіх підряд не варто. Значну частину чудовиськ можна обійти, заманити в інший бік або просто залишити позаду, зберігши патрони для ситуації, у якій бій уже буде неминучим. Саме це робить зустрічі з монстрами такими напруженими. Ти оцінюєш не лише загрозу, а й потенційні витрати. Чи варта ця кімната трьох куль і аптечки? Чи можна швидко забрати потрібний предмет і втекти? А якщо сюди доведеться повернутися пізніше? Гра постійно змушує приймати невеликі рішення, наслідки яких можна відчути через пів години. А ще стріляти у всіх підряд не хочеться через те, що моби хитають зі сторони в сторону як дід Степан після літри самогону. Ти наче й націлився на жовтий наріст, який шотне моба, а він “хоба” і різко вильнув в сторону, через що твій постріл пішов у пустоту. Це бісило просто пи*дець як під час проходження. Самі вороги також вдалися на славу. Тут є ожилі мерці, Глибоководні, створіння, які виринають із темряви або води, та значно дивніші істоти, що викривляють простір і саму реальність. Вони відрізняються поведінкою, вразливостями та рівнем загрози, тому універсальної тактики майже не існує. The Sinking City 2 чудово розуміє, що монстр лякає сильніше, коли гравець не впевнений, чи може дозволити собі його вбити. А ще мені дуже сподобалося, що розробники не натикали модельок як попало. Це наче й база, але мені якось воно до душі припало. Якщо перестрілка у пожежній частині - тут будуть пожежні. Якщо у дорогому готелі - багато вбрані постояльці. Ну а якщо на рибному ринку, то роботяги в спеціальних чоботях. Мабуть я це все веду до одного прикольного моменту, який стався зі мною під час проходження. Я в голосіну проорав, коли на болоті позаду лікарні, заспавнилася жінка-зомбі в лакшері сукні золотого кольору. Прикольно було. Не знаю, на*уя вам ця інфа. Візуально ж гра виглядає неймовірно атмосферно. Аркгем тут не просто декорація, а повноцінний учасник історії. Затоплені вулиці, пошарпані фасади, занедбані лікарні, темні крамниці, квартири, мешканці яких зникли просто під час звичайних справ. Кожна локація розповідає власну маленьку трагедію. Особливо добре розробникам вдалося освітлення. Промені ламп пробиваються крізь туман, вода відбиває викривлені силуети будівель, а темрява справді приховує небезпеку, а не просто робить зображення менш помітним. Візуальний стиль поєднує американську архітектуру двадцятих років із лавкрафтівською огидою: слизом, щупальцями, рибоподібними істотами й органічними наростами, природу яких краще навіть не намагатися зрозуміти. Звукове оформлення працює разом із візуалом і постійно підтримує відчуття небезпеки. Десь за стіною щось рухається, у затопленому коридорі чутно плескіт води, дерев’яні конструкції скриплять, а далекі крики незрозуміло кому взагалі належать. Гра рідко дозволяє перебувати в повній тиші, але й не намагається лякати нескінченними гучними звуками. Музика використовується стримано. Вона не диктує емоції, а поступово посилює тривогу, особливо під час важливих сюжетних сцен і наближення до фіналу. Окремо хочеться похвалити озвучку. Актори чудово передають виснаженість, страх і поступове божевілля персонажів. Навіть другорядні герої не звучать так, наче просто зачитують текст із папірця. Завдяки цьому Аркгем здається не порожнім набором коридорів, а містом, у якому ще недавно жили звичайні люди. Ну а Фей… Ця жінка звучить просто богоподібно. Кайфував від кожної її репліки. The Sinking City 2 не вигадує жанр заново. Вона відкрито наслідує ремейки Resident Evil, використовує знайомі механіки й часом настільки сильно нагадує свої джерела натхнення, що це неможливо не помітити. Але для мене це зовсім не проблема. Frogwares взяла перевірену формулу, зрозуміла, чому вона працює, і наповнила її власними ідеями, атмосферою та лавкрафтівським божевіллям. У результаті ми отримали прекрасну гру, на яку я майже не покладав сподівань. Тут чудові загадки, навмисно незручний менеджмент інвентарю, цікаві вороги, продумане дослідження локацій, неймовірний візуал, прекрасна озвучка та сюжет, фінал якого став для мене одним із найсильніших моментів усієї пригоди. Я щиро рекомендую цей проект до ознайомлення.