Игрок 5072·Рекомендует·49 ч в игре

Esta reseña contendrá algunos spoilers para dar lugar a las quejas, pero puedes leer tranquilo porque está censurado Bueno, terminé el juego varias veces y he de decir que me gustó mucho, aun que tengo mis pequeñas quejas pero no hacen de Requiem un mal juego ni nada por el estilo. No ha sido una mala experiencia, sin embargo, es mejorable en algunas cositas La historia comienza con una analista experta del FBI llamada Grace Ashcroft quien es hija de Alyssa (de RE Oubreak Files), quien tiene que investigar un viejo hotel que le recuerda a una cierta tragedia. Mientras que luego, se nos trae de vuelta a Leon "Pechos Parados" Kennedy, quien está investigando una serie de muertes cuyos síntomas se entrelazan entre todas las víctimas, y da inicio a una trama, que luego girará en torno a Raccoon City Me gusta que el juego prueba a combinar el Survival Horror con Grace Ashcroft, y la acción pura, brutal y dura de Leon Kennedy. Ambos son jugabilidades completamente distintas pero, personajes que se entrelazan y a los cuales se está cambiando constantemente conforme avanza la historia. Aparte de ese constante cambio de jugabilidad, también tienes el de la perspectiva, permitiendo Requiem alternar en el menú de opciones (aun que preferiría que hubiera sido un botón) cuando quieras, entre la primera o tercera persona, con un diseño increíble para cualquiera de los dos casos y modificando la experiencia Podremos disfrutar a Grace en situaciones oscuras y diseñadas para sentir terror y vulnerabilidad, lo cual logra muy bien durante la primera experiencia. Su jugabilidad se basa en contar con una simple pistola, y de la escasez de recursos, por lo que tendremos que aprovechar el sigilo y algo de su equipamiento para escondernos o atacar por la espalda a los infectados Ella hace uso de un recurso particular: la sangre que adorna los escenarios y sueltan los infectados muertos. Gracias a un extractor, podremos hacer uso de ella y fabricar recursos como balas, curaciones y objetos arrojadizos. La realidad es que considero absurdo como creas balas usando sangre pero supongo que es una mecánica más y ya. A veces no hay que buscarles mucho sentido a las cosas Tiene una jugabilidad que se disfruta pero hablaré más tarde de sus puntos negativos Leon en cambio, es un salvaje que regresa brutal como nunca. Haciendo giros con el torso para darle fuerza a sus patadas y reventar cráneos, hinchastrar todo de sangre y apodarlo "John Wick" me parece una genialidad que poco se ha visto en la saga Música de primer combate: https://youtu.be/kfWf8xpYdCg?si=ttDeYjzZ5r-a8AOF Jugar con él me encantó. Al inicio jugarás brevemente un par de veces con él para quitarte un poco las ganas de probarlo, durante alrededor de 15 minutos pero más tarde, tendrás un buen rato disfrutando a este personaje, sus bromas y su jugabilidad Un cambio que tuvo Leon, en comparación con la última obra de RE, es que ya deja de usar cuchillos para dedicarse a una Tomahawk. Esta puede romperse, pero manteniendo un botón la reparas, y a cortar cabezas de nuevo. Es un diseño interesante y bonito. De resto, Leon sigue disponiendo de parrys, patadas, usando el escenario para dar un golpe (como en RE6) y haciendo remates que lucen impresionantes y brutales Él aún puede crear suministros, y agarrar lo que los infectados dejan caer. Por último: hay una tienda que desbloqueas a mitad del juego, donde puedes comprar y vender cosas o mejorar las armas, pero esta se siente bastante vacía la verdad, porque no hay tesoros (ya que se volvieron placas tecnológicas), y siento que no hay muchas armas (un par de cada tipo nomás) porque varias de ellas las desbloqueas en la tienda extra de bonificaciones. Creo que jamás olvidaré al buhonero Leon es un personaje que me acostumbró a cierta cantidad de diversión y acción, lo cual hace que volver a Grace me aburra: lo que le pasa a las escenas con esta chica, es que dispone de una simple pistola y se basa en agacharte para esconderte y esquivar infectados. Durante la primera sección del juego entretiene, pero luego aburre, porque no tiene una escalera de progresión que digamos. Yo hubiera rediseñado el "segundo tramo", para incluir una escopeta o un subfusil y algunos infectados más para disparar un poco, y el "último tramo", por allá en el final del juego, donde te ponen a muchos enemigos, una tercera arma de fuego, pero solo te dan una botella de ácido y ya está Yo estuve comparando a Grace con Ethan en RE7, ya que ambos son "personas normales" y recordé que RE7 sabía manejar muy bien escenas de sigilo y escenas de disparo. El problema con Grace es que es todo el tiempo esconderse, y cuando terminé el juego, Grace empezó a ser más divertida porque compré un subfusil en la tienda de bonificaciones, y ya sabía lo que tenía que hacer, por lo que podía ir corriendo y RECIÉN AHÍ me divertí más con ella. No digo que Grace sea una experiencia muy negativa, pero puede ser mejorable realmente, al menos en mi opinión Una cosa más que mencionaré, es que hay quienes se quejan de que el regreso a Raccoon City es forzado y muy dependiente de la nostalgia. Yo creo que viene bien el retorno a esta ciudad para quienes sigan la saga hace tiempo, ya que hace casi 30 años se ha visto este lugar por primera vez, y creo que volver a él, tras dicho tiempo, que pesó no solo para la historia, si no para el jugador, me parece excelente y una buena razón para regresar a donde empezó el infierno para Leon En fin. Yo creo que si no quieres leer críticas negativas que se relacionen con la historia (spoilers) saltes la sección de "spóileres abajo" y vayas al final Spóileres abajo 1. El final donde Leon muere me ha parecido basura. A primera vista me impresioné cuando supe sobre su final alternativo, pero cuando muere, Grace se escapa, se lamenta y ahí termina. Pienso que pudimos ver a Sherry enfermar y morir, o las noticias diciendo que las muertes continúan y no se sabe qué hacer... pero nada, simplemente lo matan y adiós. Había más para desarrollar aquí y pudo ser más fuerte este final, pero nada de eso, y pareciera que han tenido miedo de hacer que Leon pudiera morir 2. Un personaje llamado Zeno, quien es un clon de Wesker, me parece alguien extremadamente desaprovechado. ¿Por qué le das el peso de ser el clon de un personaje tan importante como lo es el "rubio peinao pa' trás" si no va a suponer casi nada en la historia? Literalmente muere decapitado y casi no tuvo desarrollo. Pura aura desaprovechada, literalmente. ¿Idolatra a Wesker? ¿Quiere superarlo? Preguntas sin respuestas interesantes, porque todo eso queda en la nada, ya que aparece y muere así nomás 3. ¿Spencer creando la cura contra el virus T? ¿Alguien que murió diciendo "¡SERÉ UN DIOS!" en RE5, ahora resulta que estaba arrepentido y crea una cura? ¿No es algo eso un poco... forzado como lo de Zeno? Es como si me dijeras que Wesker tras morir peleando contra Chris y Sheva, gritara "esperen, yo no quería ser mala persona" En fin... Me parece un juego bueno, divertido y una excelente aventura para las personas que juegan desde hace muchos años a Resident Evil. Requiem se ve genial, está muy bien optimizado y tiene una cantidad de reseñas positivas que hace sacarse el sombrero ante Capcom. Es una compañía que aprende de los errores, y sacó un gran juego Lo aplaudo, porque intentó mezclar diversos elementos para complacer a diversas clases de fanáticos de la saga. Para quienes hayan empezado por los Remakes, podría pesar mucho menos Requiem. Sin embargo, el juego es bonito, es una buena obra y lo disfruté mucho Una pena no haber visto al Buhonero diciéndole a Leon "30 años más y mire como se conserva usted, forastero"

Игрок 0084·Рекомендует·16 ч в игре

Before this game, I never thought I could be attracted to men. But then they gave me control of Leon S. Kennedy, and something inside me broke. I changed. Thank you, Capcom. You opened a door in my life that I never even knew existed.

Игрок 0535·Не рекомендует·23 ч в игре

虎头蛇尾的平庸之作。 游戏内有从地里长出来的怪物共享建模，游戏外有制作人亲口承认删减，偷工减料严重；BOSS跟生7的贝克老爹，生8的伯爵夫人，或者是老前辈恶灵附身的保险柜头等令人印象深刻的设计相比真的是乏善可陈。 全篇唯一亮眼的只有前面的疗养院部分，中后段和多周目只剩下重复和枯燥。且初见一周目在主角移速奇慢无比的前提下仅有10h左右，每周目都要过一遍孤儿院这段毫无玩法又冗长难耐的流程更是把本来就不容易建立的心流体验摧残殆尽。总的来说得益于流水线公式和大厂经验兜底不算无聊，但对不起它的售价和销量。

Игрок 9815·Рекомендует·36 ч в игре

Чого навчилася серія на своє 30-річчя? https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3803678356 Мій третій, найсвіжіший «резік» на платину. Впевнений, ви вже самі чудово знаєте, наскільки гра крута, з її галасу на релізі. Тому про Requiem сьогодні мені цікавіше поговорити в контексті найпершої частини 1996 року та розібрати, наскільки вдало розробники однією грою закрили одразу кілька завдань. Бажаю приємного читання. 😊 Грейс Перші 8г (у моєму випадку) ми гратимемо переважно за Грейс Ешкрофт – абсолютно нового для серії персонажа, а також познайомимося з нею поближче. Робити це нам доведеться у черговому переосмисленні Capcom формули «моторошного особняка» – клініці головного гада гри. І реалізовано… несподівано круто. Я не сумнівався, що у Capcom вийде хороша гра. Мені було цікаво, чи зможуть вони запропонувати щось нове, крім вже чудово відомої формули. І моя відповідь – змогли, бо сприймається кінцевий результат дуже міцно. Спочатку Грейс мене дратувала своїми вічними стогонами і криками на чергову брудну сковорідку з личинками. До клініки я навіть думав про себе: “Подруго, якщо ти будеш так нити всю гру, вибач, але я просто тебе не витримаю”. Я вважаю важливим відокремити дві речі – мені сподобалася Грейс, я перейнявся нею та її поступовим звиканням до оточуючого жаху. Але Capcom, виключно на мою думку, занадто переборщили з її аутизмом. «Приступи адекватності» персонажів, коли це весело або правдоподібно обіграно, я дуже люблю. Але у випадку з нею цей нескінченний тупняк, заїкання, категорична відмова від візуального контакту і карикатурна соціальна незручність для такої гри буквально виливається за межі. Серія вже багато разів показувала нам молодих, відносно непідготовлених одноліток Грейс, які могли залишатися вразливими, не перетворюючи їх на настільки соціально й емоційно загальмованих персонажів. Я вважаю таке банально недоречним у Resident Evil-грі. Тепер хочу поговорити про те, про що, на свій подив, практично ніхто не говорить – вибір першої особи для Грейс і наскільки це дивне рішення. Грейс написана як дуже візуальний персонаж, бо багато сил приділено її міміці, тремтінню, нервовим реакціям тощо. Я вже не кажу про розкриття її характеру через мову тіла. І водночас гра рекомендує вибрати для неї вид від першої особи. Виходить, що значна частина того, заради чого такого персонажа взагалі створили, приховується від гравця. Леон Яким би цікавим не був сюжет із Грейс, все шоу знову вкрав наш незмінний стиляга Леонід Кеннеді. Скажу так: половина гри за нього є місцями як найкращою частиною, так і найгіршою. А все тому, що найжирніший відрізок гри за Льоню являє собою... Dying Light? Порівняння не випадкове, бо кілька годин нам пропонують вазюкатися на пустках спойлера, відкривати контейнери та крафтити розхідники зі сміття. Моя проблема у тому, що культовий спойлер взагалі не сприймається як такий. На його місці могло б бути буквально будь-яке інше постапок звалище з будь-якої іншої франшизи. У Capcom був шанс розповісти через оточення цілу історію спойлера, в якому ми бували стільки разів. І з цим вони, на мою думку та на превеликий жаль, впоралися дуже слабо. Повернення Леона до спойлера навіть могло б спрацювати як величезний подарунок фанатам серії. Але якщо не уточнювати, що це той самий спойлер, ти ніколи в житті про це не дізнаєшся. Ось прямо настільки мимо. І зовсім інакше сприймається повернення до ще більш культового спойлера. Бо в цьому місці вся аналітика та накопичені питання щодо подій просто… забуваються на користь щирої, майже дитячої радості. Чи реалізовано це так само зворушливо, як спойлер з MGS4? Я б взагалі не сказав – там багато людей проливали скупі сльози, тоді як Реквієм викликає набагато стриманіші емоції. І ні, я не є die-hard фанатом Resident Evil, щоб оцінити всю велич цього моменту. Але цього й не потрібно, якщо людина вже грала в чудовий ремейк другої частини. Мене охопили спогади й ностальгія точно так само, як і самого Леона щодо подій майже 30-річної давнини. І тут я міцно тисну руку Capcom (хоча японці кланяються, але неважливо) за збереження спойлера в практично первозданному вигляді з купою дрібниць і відсилань для фанатів RE2 Remake. “Тож за кого все-таки грати крутіше – за Грейс чи Леона?” – можете ви запитати. І я відповім: “Both. Both is good”. Я дуже кайфував у горор-секціях за Грейс, де єдиним вагомим подразником для мене була її абсурдна неповороткість і вічний сюжетний тупняк. І так само мені сподобалося кромсати зомбі сокирою та виживати кілька годин у постапоці за Леона. Де єдиним вкрай недопрацьованим моментом для мене була сама ідентичність спойлера. Resident Evil Після двох головних героїв важливо поговорити й про висловлювання через них двох різних векторів серії. Бо Capcom вкотре не захотіли робити «ще один Resident Evil», оскільки вважали це надто нудним. Натомість вони створили вдалу суміш, яка намагається сподобатися якомога ширшому колу гравців. І це аж ніяк не погано. Серія славиться своїми експериментами зі зміною жанрів і вічним пошуком потрібних пропорцій. Якщо в Village нам потрібно було досліджувати 4 різні локації, кожна з яких грала з пропорціями горору та екшену, то Requiem розвиває цю ідею ще далі, повноцінно розділяючи формулу між двома різними персонажами. Я вловив стійку асоціацію майже дослівного повернення до класичної формули через Грейс. А потім гра перемикається на Леона і через геймплей відповідає на питання про обличчя сучасного action horror. Бо дві половини гри не просто розповідають різні історії, а демонструють два різних розуміння того, чим є Resident Evil на думку Capcom. Точно те саме й із буквальним спадкоємцем Озвелла Спенсера, Зено та вже згаданою клінікою. Тобто навіть у сюжету з’являється тема переосмислення спадку минулого. І якщо говорити про сюжет – вийшло настільки спірно, що на місці Capcom я б назвав гру Ретконвіємом. Наскільки сюжетно якісним це вийшло – питання відкрите, але саму спробу переосмислити власну спадщину я халтурою взагалі не вважаю. Мінуси ● Божевілля. Вкрай кінчена і рандомна складність, яка передбачає, що ти ВЖЕ купив внутрішньоігрові чіти, і котра навіть з ними не перетворюється на легку пробіжку. ● Несподівано слабка оптимізація. Я розумію, що мого селянського ноутбука з 4060 та i9 вже відверто не вистачає для всієї величі Requiem. Але якщо гра навіть із увімкненим DLSS витримує 2К лише на рівні 30–40 кадрів на низько-звичайних налаштуваннях – тут уже питання не до мене чи моєї конячки, а виключно до розробників. ● Українська локалізація відсутня. Чекаємо на реліз Veronika, але, знову ж таки, особливих надій на це не покладаю. Висновки Загальні враження від Resident Evil Requiem я можу описати назвою досягнення з самої гри – «Déjà vu». Але не в поганому сенсі – вийшло дуже добре одразу на кількох рівнях. «Поціновувачі жанру» знову НЕ отримали survival horror, про який так мріють з 2005 року, бо друга половина гри – це черговий «вбивця» бог-зна-чого, бог-зна-чому. Адекватні ж любителі жахів, густої атмосфери та недружнього оточення отримали дуже близький «як тоді» досвід у компанії нової для серії дівчини та нову главу з життя Леона. А фанати Resident Evil отримали… ще одну круту частину Resident Evil. Requiem не повертає старі частини і, слава Богу, не намагається буквально повернути 1996 рік. Він скоріше переосмислює самі відчуття від класики і намагається відповісти на питання: “А чим взагалі є Resident Evil сьогодні?”. Requiem – одна з найбільш технологічних і приголомшливо виглядаючих ігор, яка на ультра-налаштуваннях піде ДАЛЕКО не в кожного. Особисто я отримав нехай і ДАЛЕКО не ідеальну, але дуже якісну і захоплюючу гру. Capcom настільки роздразнили мене крутістю Леона, що тепер особливо цікаво подивитися, яку надлюдину вони зроблять із Кріса в ремейку RE5 і, сподіваюся, в RE10. Дякую за увагу, дорогі читачі! І до зустрічі в наступній рецензії. 🫶 https://steamcommunity.com/sharedfiles/filedetails/?id=3803682271 8/10

Игрок 6427·Рекомендует·42 ч в игре

Best of Both Horrors Over the years, my love for the Resident Evil series has only grown stronger, so I was incredibly excited for Requiem. Thankfully, the game did not disappoint. Requiem combines the horror, exploration, and level design of RE7 and RE8 with the action of RE4R, bringing together different eras of the series in a surprisingly well-balanced experience. The best example of this is Leon and Grace. They aren't simply two characters we control at different points in the story; they represent two different sides of Resident Evil. Grace's sections are slower, more vulnerable, doesn't rely entirely on jumpscares; it uses atmosphere, sound design, and darkness to create tension. Resources are limited, and you often have to decide whether it's worth fighting or simply finding a way around a threat. The Blood Collector mechanic complements this approach nicely, adding another layer of resource management that fits Grace's vulnerable playstyle. When you switch to Leon, the pace picks up considerably. His years of experience are reflected in his gameplay, allowing you to take on enemies more confidently and use your weapons much more aggressively. His sections are also more action-oriented, introducing semi-open areas that give you more freedom to explore, search for resources, and decide where you want to go next. I actually enjoyed this change of pace, although I don't think it always works perfectly. After the tightly controlled and tense sections with Grace, Leon's larger environments can sometimes make the game feel a little less focused. The tension naturally drops when you're given more space to explore, and some of the momentum from the more linear sections can be lost. Still, the contrast between the two characters does wonders for the pacing. After spending so much time feeling vulnerable as Grace, taking control of Leon feels genuinely satisfying. But once you start feeling too comfortable with Leon's strength, switching back to Grace immediately reminds you how fragile you actually are. The level design also captures the classic Resident Evil feeling well. Interconnected areas, locked doors, backtracking, hidden rooms, and plenty of reasons to explore make the world feel rewarding to navigate. I also enjoyed the puzzles. They aren't particularly difficult. In fact, I could even call some of them subpar but they're still enjoyable. Finding an item, figuring out where to use it, returning to a previously visited area, and eventually unlocking a new path recreates that classic Resident Evil gameplay loop perfectly. Leon and Grace also complement each other well narratively. Leon has spent years experiencing the horrors of this world and knows how to deal with them, while Grace approaches them from a much more vulnerable and unfamiliar perspective. Leon represents the history and experience of the series, while Grace gives us a fresher way of experiencing its world. Ultimately, Requiem doesn't simply imitate Resident Evil's past. It takes ideas from different eras of the series and reinterprets them into one cohesive experience. It stands as one of the strongest games of the year. It strikes an impressive balance between the series’ different identities while refining the formula to near perfection.

Игрок 4315·Рекомендует·64 ч в игре

Just completed my first playthrough. Another masterpiece by Capcom. Paid full retail for it and have no regrets.

Игрок 8511·Рекомендует·25 ч в игре

Resident Evil Requiem — когда Capcom наконец поняла, как надо делать Resident Evil 8,5/10 Ну что, Capcom. Вы опять это сделали. После всех экспериментов с серией, после попыток сделать то хоррор, то боевик, то вообще непонятно что — мы наконец получили Resident Evil, который одновременно умеет пугать, развлекать и заставлять чувствовать себя героем боевика. И самое интересное — игра делает это не идеально. Но настолько хорошо, что большую часть недостатков я ей готов простить. ДВЕ ИГРЫ В ОДНОЙ Главная фишка Requiem — два персонажа. Грейс Эшкрофт и Леон Кеннеди. И это не просто «выбирай, кем играть». У них буквально разное ощущение от игры. Грейс — это: «Господи, что это было?» Леон — это: «Так. Где дробовик?» И вот этот контраст работает просто прекрасно. Когда играешь за Грейс, ты снова чувствуешь себя тем самым человеком из классических Resident Evil: вокруг темно, патронов мало, аптечка одна, а за дверью что-то явно ходит. И ты стоишь перед дверью и думаешь: «Может, не надо?» Но надо. Потому что игра. ГРЕЙС — ЭТО ЛУЧШАЯ ЧАСТЬ ИГРЫ Я совершенно не ожидал, что новый персонаж понравится мне настолько сильно. Грейс не выглядит супергероем. Она не Леон. Она не Крис, который может решить проблему кулаком. Она обычный человек, которого засунули в ситуацию, где нормальный человек должен был бы уже написать заявление на увольнение и уехать куда-нибудь подальше. И именно поэтому за неё страшно. Ты не чувствуешь себя хозяином ситуации. Ты постоянно думаешь, стоит ли тратить патроны. Стоит ли идти дальше. Можно ли обойти врага. А может, вообще лучше спрятаться. И вот это ощущение беспомощности — пожалуй, самое сильное, что есть в Requiem. Некоторые моменты с Грейс реально заставляют сидеть в напряжении и прислушиваться к каждому звуку. И это тот случай, когда хоррор работает не за счёт дешёвых скримеров, а за счёт атмосферы и ожидания того, что сейчас произойдёт что-то плохое. А ПОТОМ ПОЯВЛЯЕТСЯ ЛЕОН И всё. Страх закончился. Начался отпуск. Леон входит в комнату, смотрит на зомби и примерно с таким выражением лица спрашивает: «Это всё?» И ты понимаешь — сейчас будет весело. Играть за Леона просто приятно. Оружие ощущается мощным, перестрелки динамичные, враги отлично реагируют на попадания, а некоторые сцены превращаются в настоящее безумие. После нескольких часов, проведённых за Грейс, где ты боялся лишний раз открыть дверь, игра даёт тебе Леона и говорит: «На, мужик. Теперь ты главный». И это великолепно. НО ЕСТЬ ПРОБЛЕМА И вот здесь у меня начинаются претензии. Потому что первая половина игры мне понравилась значительно больше второй. В начале Requiem очень аккуратно балансирует между хоррором и экшеном. Тебя пугают. Потом дают немного пострелять. Снова пугают. Дают головоломку. Снова какая-нибудь мерзость вылезает из темноты. И ты постоянно находишься в этом состоянии: «Я не хочу туда идти… но мне очень интересно, что там». А ближе к концу игра начинает всё чаще говорить: «А теперь стреляй». И ты стреляешь. И это всё ещё весело. Но… Я ХОЧУ ЕЩЁ БОЯТЬСЯ! Мне не хватило именно той атмосферы, которая была в начале. TechRadar, например, тоже отмечал, что первая половина особенно хорошо сочетает хоррор и экшен, тогда как поздние части сильнее уходят в боевик. СЮЖЕТ — ЭТО ОТДЕЛЬНЫЙ РАЗГОВОР Resident Evil никогда не была серией, которую я запускал ради философского сценария. Но всё-таки… Capcom, ну камон. В начале ты сидишь такой: «Ого, какая серьёзная история». Потом: «Так, интересно». Потом: «Подождите…» А потом: «А, ну это опять Resident Evil». Здесь есть всё, что мы любим: биологическое оружие; заговоры; секретные организации; люди, которые явно слишком много знают; люди, которые явно слишком мало знают; монстры; и персонажи, которые почему-то всё ещё продолжают возвращаться после событий, которые нормального человека отправили бы на пенсию лет двадцать назад. И я это люблю. Но иногда сюжет настолько сильно пытается связать новую игру со старой историей серии, что ты начинаешь чувствовать: «Ребята, а нельзя просто рассказать новую историю?» Некоторые критики как раз указывали, что игра временами слишком сильно опирается на прошлое Resident Evil и фан-сервис. ЛОКАЦИИ — ОГРОМНЫЙ ПЛЮС Вот здесь Capcom хочется отдельно похвалить. Локации сделаны так, чтобы тебе хотелось их исследовать. Ты заходишь в комнату, видишь запертую дверь. Находишь ключ. Возвращаешься. Открываешь. А там ещё одна дверь. И ты уже такой: «Ну прекрасно. Значит, сейчас будем искать ещё один ключ». Но именно за это мы и любим Resident Evil. Исследование здесь не ощущается бесполезным. Ты постоянно находишь ресурсы, предметы, подсказки, секреты. Игра заставляет тебя обращать внимание на окружение. А не просто бежать по маркеру. ГОЛОВОЛОМКИ Обычные МОНСТРЫ А вот дизайн противников — отдельный респект. Некоторые твари выглядят настолько неприятно, что хочется спросить у художников: «У вас всё нормально вообще?» Причём хорошие монстры здесь не просто красивые. Они заставляют менять тактику. Иногда проще убежать. Иногда нужно потратить патроны. ГРАФИКА И ЗВУК Выглядит Requiem великолепно. Особенно освещение. Тёмные помещения, больничные коридоры, заброшенные здания — всё это выглядит именно так, как должен выглядеть современный Resident Evil. И звук здесь играет огромную роль. Шаги где-то за стеной. Скрип двери. Далёкий крик. И ты уже начинаешь думать: «Так, а может, я просто посижу здесь?» Именно такие мелочи создают атмосферу. А ЧТО НАСЧЁТ ЛЕОНА? Ну это Леон. Тут я вообще бессилен. Этот человек может пережить конец света, биологическую катастрофу, десятки монстров и ещё успеть пошутить. Причём его образ здесь уже ощущается не как молодой красавчик из RE2/RE4. Это уставший ветеран. Человек, который слишком много всего видел. И мне понравилось, что игра это показывает. Да, он всё ещё крутой. Но чувствуется, что за плечами у него уже целая жизнь из: «Опять вирус?» «Опять зомби?» «Опять лаборатория?» «Опять спасать мир?» Леон, брат, может, пора в отпуск? ЧТО МНЕ НЕ ПОНРАВИЛОСЬ Теперь честно. Первое — вторая половина. Она хорошая, но первая часть настолько сильная, что на её фоне некоторые моменты уже воспринимаются слабее. Второе — сюжет. Он интересный, но местами слишком перегружен связями с прошлым. Третье — хотелось больше Грейс. Я реально не ожидал, что скажу это про нового персонажа. Но её части для меня были интереснее. Мне хотелось больше исследования, больше напряжения и больше вот этого ощущения: «Я сейчас умру». А не: «Я сейчас убью всех». И ВОТ ГЛАВНЫЙ ВОПРОС Стоит ли играть? Да. Однозначно. Если вы любите Resident Evil — играть обязательно. Если вам нравился RE2 Remake — тоже. Если вам понравился RE7 — тем более. Если вы любите RE4 — Леон вас вообще не отпустит. А если вы ждали игру, которая наконец-то нормально объединит хоррор и экшен… Вот она. Не идеально. ИТОГ Resident Evil Requiem — это не революция. Она не изобретает новую формулу. Capcom просто посмотрела на тридцать лет Resident Evil, взяла оттуда лучшие элементы и сказала: «А давайте всё это засунем в одну игру». И знаете что? Получилось. Где-то страшно. Где-то весело. Где-то смешно. Где-то сюжет вызывает желание открыть Википедию и проверить, что вообще сейчас произошло. Но главное — играть интересно. А для меня это самое важное. Requiem не идеальна. У неё есть проблемы с темпом, сюжет иногда начинает перегибать с фан-сервисом, а под конец хоррора хотелось бы побольше. Но при этом после финальных титров у меня не было ощущения: «Ну наконец-то закончилось». Было другое: «Блин… а я бы ещё поиграл». А это, пожалуй, лучший комплимент для любой игры. Моя оценка — 8,5/10. Не лучший Resident Evil в истории. Но один из тех, которые я совершенно точно буду вспоминать с улыбкой. И да… Леон всё ещё красавчик.

Игрок 9143·Рекомендует·27 ч в игре

Esse era o estilo de RE que eu queria jogar. Remete a nostalgia do 1 e do 2, porém totalmente novo. Rhodes Hill Chronic Care Center te faz sentir na Mansão Spencer e revisitar Raccoon City após os acontecimentos do 2 é matar a curiosidade de quem jogou e vivenciar como está atualmente o que sobrou da cidade. As proporções e construções dos cenários em Raccoon City lembra a Naughty Dog em TLOU, um excelente trabalho da Capcom. Outro ponto a se destacar é a jogabilidade com a Grace e com o Leon, as diferenças de uma personagem novata e um experiente/casca grossa da série. Um dos melhores da série, está no meu top 3 com certeza.